Діяльність і заходи клубів «Співуча родина» та «Шанувальників романсу»

План заходів

Публікації

Контакти

 

Моя «Співуча родина»

Моя «Співуча Родина»

…А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,

А з правди, чесноти і довір'я.

У кого – з вірності у коханні.

У кого – з вічного поривання.

У кого – з щирості до роботи.

У кого – з щедрості на турботи.

У кого – з пісні, або з надії,

Або з поезії, або зі мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Ліна Костенко, Крила

ТІ, ЩО МАЮТЬ КРИЛА

«Співучій родині» – 20 років! Для клубу – це довгий вік, особливо якщо врахувати, що взагалі існування аматорського об’єднання в епоху кардинальних змін у суспільстві непросте. А «Співучій родині» вдалося зростати, творити, пульсувати, не втрачаючи оптимізму, натхнення, оригінальності. Клуб уже має свою історію, традиції, здобутки, своїх шанувальників і «групу підтримки», свою аудиторію та побратимів.

20 років – це гідний привід, щоб «зупинитись і озирнутися», спробувати осмислити зроблене й подивитися на свою діяльність очима різних за віком, професією, статтю, сімейним статусом, життєвим досвідом, уподобаннями і захопленнями людей, які у той чи той спосіб були пов’язані зі «Співучою родиною» у різні періоди її існування. Ми вдячні всім, хто відгукнувся на пропозицію відповісти на запитання: «Чим особисто для Вас є «Співуча родина»?», що й наповнило цей перший клубний буклет особистісними смислами.

Як виник клуб? 1994 рік Організацією Об’єднаних Націй був проголошений Міжнародним роком сім’ї. На той час я працювала науковим консультантом у щойно створеному Державному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Подружжя Олександра і Марії Свистунових, з якими я товаришувала, вирішили організувати у Палаці «Україна» концерт тріо Мареничів. Усім відомо, що тріо Мареничів було надзвичайно популярне на просторах усього колишнього СРСР. Цей гурт у своїй творчості уособлював не тільки українську пісню, а й українську душу. Саме на їхньому концерті прийшло усвідомлення, що родина, яка співає, презентує одну з національних культурних традицій, котру потрібно не втратити. Так з’явилась ідея проведення міського конкурсу, що отримав назву «Співуча родина». Здійснити задум допоміг Ростислав Драпушко, який на той час очолював Управління у справах молоді м. Києва.

Більше 20 сімейних гуртів зібрались у Київському палаці піонерів та школярів (нині – Київський палац дітей та юнацтва) у березні 1994 р. Атмосфера конкурсу була зовсім не змагальною, а доброзичливою і дружньою. А коли члени журі під головуванням Антоніни Маренич пішли вирішувати долі конкурсантів, учасники почали знайомитися між собою, а потім без репетиції, розклавши на три голоси, заспівали «Ой зелене жито, зелене…» Після того, як пролунало: «Тут зібрався рід наш увесь…», – хтось запропонував створити клуб, щоб мати можливість зустрічатися. Отже, Клуб «Співуча родина» був неочікуваним результатом однойменного першого міського конкурсу. Домівкою для нього став Київський міський будинок учителя, а незмінними віце-президентами – дует сестер, Галина і Людмила Турчак, які тоді отримали звання лауреатів, а потім здобули ряд перемог на різних всеукраїнських пісенних конкурсах, створили низку концертних програм, аудіоальбомів...

Серед учасників Першого міського конкурсу була й Софія Іванівна Дев’ятова, Герой соціалістичної праці, яка, тільки-но закінчивши свою трудову біографію, вмовила свого чоловіка, ветерана Великої Вітчизняної війни, створити сімейний гурт. Подружжя Дев’ятових теж стало у 1994 р. лауреатами, вони брали участь і в роботі Клубу…

Перші засідання «Співучої родини» мали суто камерний характер, але поступово коло учасників і слухачів ставало ширшим, урізноманітнювався зміст діяльності, формувалися стандарти й правила.

Ось 10 «клубних стандартів», які відображають, що:

  • наші засідання відбуваються, як правило, один раз на місяць у конференц-залі Київського міського будинку вчителя;

  • перше засідання кожного творчого сезону проводиться з нагоди Свята Віри, Надії, Любові й матері їх Софії, з 1998 р. саме на цих засіданнях відбувається церемонія вручення премії «За прагнення до милосердя»;

  • засновники й актив вважають свою клубну діяльність захопленням, служінням, інколи – обов’язком, але не бізнесом;

  • концертні програми знайомлять з різними жанрами, національними культурами, з професійними й аматорськими виконавцями та колективами;

  • благодійна спрямованість була і є константою нашої діяльності;

  • за бажання чи за потреби можна стати учасником концертної програми, її організатором, помічником або виконувати кілька ролей одночасно; можна ініціювати задум та отримати шанс для його втілення;

  • наші слухачі й глядачі – це співучасники клубних засідань, а не просто аудиторія;

  • вдала концертна програма – це не тільки концерт, а розмова, сповідь;

  • ми маємо клубну атрибутику – вазу для квітів, дзвоник, а також спеціальні запрошення до кожної програми, вступне і завершальне слово, квіти/сувеніри для виконавців, проводимо неформальне спілкування учасників і організаторів;

  • ​ усі засідання проводяться на безплатній основі.

За роки існування клуб здійснив понад 160 концертних програм, благодійних і мистецьких акцій, безпосередніми учасниками яких стали більше 35 тис. слухачів. Наші імпрези об’єднали виконавців різного віку – від 3-х рочків до 90+. Щиро радіємо, що Віктор Михайлович Болтрик, який нещодавно відсвяткував у клубі свій 90-літній ювілей, дає нам приклад творчого довголіття і по-справжньому шляхетного життя.

Чимало сольних програм і концертів відбулося за участю знаних професійних виконавців, серед яких народні артисти України Мар’ян Гаденко, Павло Дворський, Антоніна Маренич, Марія Стеф’юк, Анатолій Матвійчук, Валентина Степова, Леонід Сандуленко, Євген Коваленко, Ніна Матвієнко, Микола Свидюк, Анатолій Хостікоєв, Наталя Сумська, Олександр Василенко, Олег Дзюба, Лесь Харченко, Василь Бокоч, Галя Чорна, Євген Паперний, заслужені артисти України брати Приймаки, Віктор Павлик, заслужений діяч мистецтв Микола Луків… Перелік можна продовжувати. Зворушливими й натхненними були вечори, коли на сцену виходили, змінюючи один одного, хорові колективи, а на завершення глядачі підводилися, щоб разом зі зведеним хором заспівати духовний гімн України «Боже, Великий єдиний…» чи «Реве та стогне Дніпр широкий»…

Велика зала не вміщувала усіх охочих побачити та почути Ігоря Жука й Ірен Роздобудько, Ольгу Богомолець, сумський театр поезії і пісні «Шансон», дует «Простір музики» у складі Ігоря Якубовського й Сергія Мороза…

Розмаїтість наших програм, а іноді навіть їхня несподіваність – це зовсім не розпорошеність. «Співуча родина» турбується про збереження та розвиток традицій, серед яких:

  • проведення впродовж дев'яти років під орудою пані Валентини Кузик, кандидата мистецтвознавства, лауреата премії Миколи Лисенка, «Різдвяних зустрічей» за участю хорових колективів;

  • існування циклів програм – «Прилетіла ластівка», «Діти «Співучої родини», «Молоді голоси», в яких головними дійовими особами стають наймолодші учасники й творча молодь;

  • організація вечорів «Ювілей у клубі», що фактично є бенефісами виконавців та їхніх «співучих родин»;

  • реалізація проектів «Дорога до батьківської хати» (з 2003 р.), «Київ без околиць» (2005–2010), якими передбачається виїзд із концертами до села чи міста, де народилися члени або друзі Клубу.

До творчих здобутків клубу, на мою думку, можна віднести:

  • причетність до проведення Другого міського і Першого всеукраїнського конкурсу «Співуча родина» (1995), фестивалю «Співуча родина» (1997);

  • ініціювання виходу книжки «Русский романс на рубеже веков» (автор-укладач Мирон Петровський, спонсорська допомога – Анатолій Юркевич, Геннадій Якунін), презентація якої відбулась у Києві (Український дім, 1997, Національний театр імені Івана Франка, 1998), Одесі (Музей літератури, 1997), у Москві (концертний зал «Росія», 1998);

  • ініціювання створення Клубу любителів романсу (1998);

  • підготовку спільно з телеканалом «ТЕТ» циклу вечорів «Романс учора, сьогодні, завжди» (1999–2001), режисером яких згодився бути заслужений діяч мистецтв Микола Мерзлікін;

  • проведення дискусії «Російський і український романс: спільне та особливе» за участю академіка Мирослава Поповича, доктора філологічних наук, лауреата Державної премії України імені Тараса Шевченка Федора Погребенника й літературознавця Мирона Петровського (1999);

  • підготовку аудіоальбому українського романсу «Рожевий квіте» (старовинні та сучасні українські романси) та його презентацію в Українському домі (2001);

  • підготовку аудіоальбому сестер Галини і Людмили Турчак «Тиха вода» з піснями Ігоря Поклада (1997);

  • вшанування пам’яті Тараса Шевченка (2014), Лесі Українки (2001), Кирила Стеценка (2007), Миколи Лисенка (2010), Миколи Леонтовича (2009), Левка та Дмитра Ревуцьких (2006), Максима Рильського (2006, 2009), Олександра Білаша (2013), Андрія Малишка та Любові Забашти (2004), Павла Чубинського (2005), Платона Майбороди (2006), Миколи Кондратюка (2007), Василя Стуса (2005), а також славетних співаків українського походження – Івана Козловського (2010), Клавдії Шульженко (2006), Марка Бернеса (2006);

  • концертну програму з презентацією аудіоальбому «Ой коню мій, коню…» (2004);

  • мистецькі акції «Троянди й виноград» (2008), «Сяйво троянди» (2009, 2010);

  • появу за прикладом «Співучої родини» авторських клубів Костянтина Чечені (1996), Лариси Петрової (2002), що працюють при Київському міському будинку вчителя, та клубу Аркадія Голубицького (1998) у БК «Росток».

Що є свідченням того, що Клуб потрібний, важливий не тільки для його фундаторів і організаторів? Назву три показники: особливу атмосферу родинності, уважну аудиторію в залі, що можливі тільки при розумінні, духовній єдності виконавців і слухачів; згоду талановитих людей, які, за Ліною Костенко, «крила мають», на співпрацю, співучасть, допомогу, підтримку. Маю на увазі не лише виконавців, а й волонтерів, глядачів і, безперечно, меценатів, інформаційних спонсорів, завдяки яким можемо демонструвати стабільність і створювати, як уміємо, простір Любові й Творчості. А ще – наявність команди однодумців, які вміють “мислити глобально, діяти локально”.

Скористаюся можливістю висловити слова щирої вдячності від глядачів і виконавців, організаторів і фундаторів Клубу «Співуча родина» Анатолієві Івановичу Юркевичу, без підтримки якого наші мистецькі акції, імпрези і фантазійні проекти, починаючи з 1997 р., мали шанси залишитися нездійсненими. Засвідчую щиру вдячність за дружбу й багатолітню співтворчість Ларисі Мельник, Володимирові Мостовому, Людмилі Опанасенко, Любові Лавриненко, Олені Шипіленко, Ігореві Жуку, Вадимові Колоску, Галині й Людмилі Турчак, Вікторові Болтрику, Лідії Корсун, Валентині та Миколі Кузикам, Сергієві Цушку, Аркадієві Голубицькому, Владленові Ковтуну, Тетяні Сухіній, Олені Ковальовій, Людмилі Кравчук, Наталі Маренковій, Ігореві Абрамовичу, Вікторові Книшу… Вибачте, будь ласка, що через обмежений обсяг буклету багато імен і прізвищ не названо.

 

Наостанок відповім на запитання: що для мене «Співуча родина»?

Це не тільки «забавка», «захоплення», які надають додатковий сенс буттю, а моя культурна позиція і вже значна частина мого життя, можливість «бути», змінювати на краще саму себе й світ, що мене оточує.

З побажаннями добра і станів, коли «душа співає»,

Галина Лактіонова, доктор педагогічних наук, професор, президент Клубу “Співуча родина”

 

Моя «Співуча Родина»Клубу «Співуча родина» – 20 років. Це роки насиченої творчої співпраці, спрямованої на розвиток самодіяльного мистецтва, розширення культурного й освітнього простору. За цей час його постійні відвідувачі, шанувальники і члени стали друзями та однодумцями колективу Будинку вчителя. Клубні зустрічі, концертні програми, літературно-музичні вечори, задушевні розмови дали всім нам потужну енергію пошуку і творчості як джерела руху для творення сьогодення і майбутнього.

Велике значення у становленні й розбудові Клубу мало те, що його очолила яскрава і талановита особистість – доктор педагогічних наук Галина Михайлівна Лактіонова. Її відданість та вірність справі, громадянська позиція, благодійна діяльність стали для багатьох позитивним прикладом, допомогли членам Клубу долати життєві проблеми, зберігати віру в себе, у свої сили. Галина Михайлівна й активісти ніколи не шукали спокою і тиші, прагнули зробити довколишній світ досконалішим, творити, спілкуватись і радіти життю.

З нагоди свята хочеться побажати всім, хто любить і шанує «Співучу родину», творчого довголіття, натхнення й віри в те, що життя прекрасне. Кредо Клубу найкраще передають слова Ліни Костенко: «…Життя людського строки стислі. Немає часу на поразку».

З повагою, колектив Київського міського будинку вчителя

Ми – віце-президенти Клубу «Співуча родина», який став невід'ємною частиною нашого життя з 1994 р., тобто з моменту його створення. Клуб успішно працює, залучаючи усе нових і нових учасників і прихильників. Творчі зустрічі в ньому – це завжди свято, яке відбувається щомісяця. Тут маємо можливість співати, подорожувати, виїжджати з концертами, знайомитися з цікавими творчими людьми, розширювати коло друзів. Ми брали участь у концертних програмах в лікарні «Охматдит», у Рокитнянському дитячому будинку, в інтернатах для дітей та людей похилого віку, у військових частинах та шпиталях, у Березанській колонії суворого режиму. Клуб сприяв нашому творчому зростанню. Ми підготували і провели вісім своїх творчих вечорів (у тому числі й презентацій альбомів) та концерт старовинного і сучасного українського романсу «Моя душа – то скрипка незрадлива». Нашому творчому дуету також виповнюється 20 років, завдяки «Співучій родині» його знають в Україні та за її межами. У 1997 році ми випустили наш перший аудіоальбом «Тиха вода». Нині у нас їх три.

Галина і Людмила Турчак

 

Есть замечательная детская книга Виктора Кротова "Волшебный возок". Там описываются приключения мальчика в волшебной стране. И вот этот мальчик встречает на своем пути два селения: в одном живут "ломальщики", а в другом "лепильщики жизни". В одном селении царит запустение, кругом грязь, между людьми раздоры, а в другом..."лепится", созидается ткань жизни, шаг за шагом: на кухне, во дворе, в семье, на работе. Для меня люди из «Співучої родини» – "лепильщики жизни".

Анна Тимошенко,

менеджер по работе с персоналом

 

На мой вигляд, этот Клуб наиболее точно отражает понятие слова "Украина". Где ещё можно встретить людей разных национальностей, разных профессий, взглядов, образования, мироощущения, разного возраста, которых объединяет творческий подход к жизни? И при этом все они – Украинские Народные Артисты! Именно так! С большой буквы! Неважно, есть ли у них награды и регалии от правительства, а важно то, что все они – представители Народа Украины!

А теперь более меркантильный подход.

Это какую же надо иметь зарплату, чтобы посмотреть и послушать всех тех любимых исполнителей (не в Доме учителя), которые принимают участие в заседаниях Клуба? А возможность после концерта свободно подойти и пообщаться… «Співуча родина» – это действительно семья, семья не родственников, а родных и близких по духу людей. Искренне уважаю и люблю всех тех, кто создаёт каждое заседание Клуба. Многие из них остаются «за кадром», но от этого их вклад не становится менее значимым. Горд тем, что имею возможность прикоснуться к общему делу «Співучої родини»!

Игорь Абрамович,

радиоинженер

 

Я бачила багато успішних починань Галини Михайлівни. Але "Співуча родина" – це особливий світ і атмосфера! Пригадую, як вона на моє запитання – для чого це їй? – відповіла: "Я не можу змінити весь світ, але можу створити світ свій, роблячи те, що люблю, і єднаючи тих, кого люблю й поважаю!" І останні 20 років показали правильність цієї позиції. Ми часто хочемо зробити щось велике й від зневіри та неможливості опускаємо руки. При цьому забуваючи, що важливо робити крок уперед – нехай невеликий, але щодня і – назустріч своїй мрії.

Я не співаю, дуже хотілось, але "добрі" люди сказали, що в мене немає слуху. Але душа просить!!! І "Співуча родина" дає мені натхнення, радість та можливість бути частиною родини талановитих, щирих, душевних людей!

Дякую за цю можливість!

Бажаю натхнення й щастя всім учасникам Клубу! Слава Україні!

З повагою,

Любов Паливода,

президент Благодійного фонду "Творчий центр ТЦК"

 

Кожне засідання «Співучої родини» – це чудові зустрічі з талановитими музикантами, співаками, акторами з різних куточків нашої Батьківищини, а також із закордону. Цю велику організаційну роботу виконують великі ентузіасти своєї справи. Я дуже вдячний Київському міському будинку вчителя і «Співучій родині» за надану можливість відзначити мої ювілейні дати – 80-ти та 90-ліття – саме в клубному колі.

Віктор Болтрик,

лауреат Міжнародної премії імені Семена Гулака-Артемовського,

дипломант вокальних конкурсів м. Києва,

ветеран Великої вітчизняної війни

 

Співуча родина – мов сімейний фотоальбом. В ньому є різні світлини, але кожна з них цінна і важлива. Сиві пам'ятки стародавніх часів та фотографії дітей, святкові миттєвості й сумні дати, безмежне щастя і...

Це просто частина життя кожного, в сімейному альбомі якого є прекрасне свідчення того, що ти є частиною великої Співучої родини. Я радий з того, що такі світлини є й у мене...

Віктор Книш, режисер

 

С первых приветствий, первых музыкальных аккордов, первых появлений на сцене поющих семей я понял, что это уникальный проект, которому суждена долгая жизнь. Выступления семейных ансамблей показали удивительное единение их душ, общее стремление так искренне выразить свои чувства в пусть не всегда стройном разноголосье, что каждого слушателя это до слёз трогало. За двадцать лет младшие в семьях стали уже старшими, пришли новые поколения. Хотелось бы увидеть и их.

«Співуча родина» с самого начала была многоформатным проектом. "Русский романс на рубеже веков" и его презентация в Киеве и в Москве – это продолжение темы. А выставка художников! К сожалению, уже не помню имя художницы, одну из картин которой я подарил "Співучей родине", и картина стала символом фестиваля и программы украинского романса. А "Женщина в окне"! Эта акварель до сих пор хранится у меня в Калининграде. Именно акварель с её нежными полутонами так органично сочетается с духом и настроем "Співучей родины".

С уважением, Геннадий Якунин (Москва)

 

Кожне зібрання Клубу «Співуча родина» впродовж уже двадцяти років помножує торжество Духу. У ньому поєднуються унікальні складові – подвижницькі зусилля засновників та організаторів, їхній вибагливий і чутливий до плину часу смак, шанобливе ставлення до вічних традицій родинності, повага до прагнення творчої самореалізації. Глядацька аудиторія зустрічається тут із відкритими серцями неординарних творчих особистостей, їхнім благородним прагненням наповнювати сенсом повсякчасну буденність, із щирим бажанням розділити продумане, пережите, набуте, осягнене з колом однодумців. Їхній енергійний запал та довірча відкритість у креативному самовияві вступають у резонанс і знаходять відлуння, породжуючи нову якість спільноти – небайдужої, натхненної служінням загальній справі, піднесеної духом і стійкої до фальші швидкоплинної популярності тиражованих співочих груп.

Світлана Машкіна,

науковець

 

Що для мене «Співуча родина»? Без вагань означу її як прихисток для душі, в енергетиці якого набуваєш сміливості відсторонитись від суспільних дрес-кодів мислення, тлумачення подій, сприйняття нав’язуваних пріоритетів. Атмосфера кожного клубного зібрання, хай лише на певний час, дає змогу піднестися над буденністю, відчути розмаїття людських чеснот і талантів. У колі шанувальників «Співучої родини» ніби вивищується твоє особисте Я, відчуваєш себе хай і маленькою, але невід’ємною часточкою великого, потужного гурту, спроможного змінювати на краще навколишній світ!

Хтось із великих світу цього сказав: «Шлях довжиною тисячу миль починався з першого кроку». Низький уклін тим, хто 20 років тому зробив цей перший крок!

Наталя Комарова,

радіожурналіст

 

Для меня «Співуча родина» – это прекрасный повод повстречаться с друзьями и при этом духовно обогатиться.

Вячеслав Мухін,

лауреат І Всеукраїнського конкурсу «Співуча родина»

 

Знайома з роботою клубу вже 12 років. "Співуча родина" для мене – це зустріч із цікавими людьми, гарний настрій, свято, а також досвід в організаційній роботі.

Програми, що запам'ятались як оригінальні й креативні – це вечір за участю Германа Макаренка, програма "Коли цвіте сакура", перший вечір "Сяйво троянди" та й інші.

Наталя Маренкова,

зав. відділом Київського міського будинку вчителя

 

Я була причетна до організації міських і Всеукраїнського конкурсів «Співуча родина», про які згадую з теплотою. Брала участь у багатьох засіданнях Клубу в перші роки його існування. Отримала численні свідчення того, що співуча родина – це щаслива родина. На мою думку, цей осередок культури й духовності навчає бути щасливим.

Поліна Шевченко,

заступник директора Вечірньої жіночої гімназії (19941997 рр.)

 

Жалкую, що рідко можу бути присутнім на засіданнях Клубу «Співуча родина», тому що вони об'єднують і надихають. Іноді це цінніше, ніж відвідування концерту: гарних концертів багато, але почуття родинності, яке можна пережити у «Співучій родині», – річ унікальна, особливо для дітей. Досягти такого результату важко, бо йдеться не стільки про майстерність, скільки про душевність… Саме тому вважаю, що «Співуча родина» має існувати, і радий, що у переліку програм відповідального бізнесу нашого холдингу є такий клуб.

Віктор Ржавічев,

в. о. директора ДП «Мілкіленд-Україна»

 

Наша молода компанія майже з самого початку свого існування допомагає Клубу «Співуча родина». На мою думку, ця допомога має характер співпраці, тому що завдяки Клубу про нашу продукцію – а це мед ТМ «Медодар» – дізнається більше людей. А ще мені імпонує ентузіазм, креативність, щирість та вірність справі керівників цього об'єднання, які певним чином схожі на бджіл, й саме тому їм вдається збирати свій мед і щедро ділитися ним уже впродовж двох десятиліть.

Андрій Бажин,

директор ТОВ «Сан Бі Україна»

 

У березні 1998-го з нагоди виходу книги Мирона Петровського "Русский романс на рубеже веков" у Москві відбулося свято романсу, з концертом у відомому залі "Россия". З Києва запросили автора та цілий вагон гостей. Як журналіст у той вагон потрапив і я. Їздив завжди з гітарою, отож лунала пісня з нашого купе на весь вагон, а вранці підійшла цікава жінка і сказала: "Будемо дружити!.." Письменники, артисти, журналісти, підприємці та чиновники-митці... – усіх, як виявилось, об'єднала "Співуча родина".

Запам'яталось вересневе засідання того ж року. Познайомився з Василем Трилісом та Ольгою Богомолець. У травні 2000-го на вечорі українського романсу з ними ж у головних ролях я вже співав своє. Був режисером програми "Прилетіла ластівка" 16 березня 2005-го, готував артистів, програму загалом, запросив музик з оркестру народних інструментів "Сузір'я" (Ірпінь) і сам співав та ще й знімав... З останніх програм – "Пісні народів світу" сестер Турчак – підспівував їм і вів, вони співучі істинно…

"Співуча родина" – таке природне, та нині, на жаль, рідкісне явище. Отож дяка сердечна рушіям! Вітаю всіх нас із 20-літтям і – Многая літа!

Володимир Самайда,

бард

 

Для мене «Співуча родина» – втілення й відчуття людинолюбства, ЛЮБОВІ Божої, любові до мистецтва, до музики. Це саме ті почуття, які є і мають бути в кожній родині, в кожному колективі. Тут організатори об'єднують творчі особистості та колективи, спонукають любити й поважати одне одного, спільно працювати і творити нові чудові форми.

«Співуча родина» – це моє рідне. Тому все, що ми разом робимо, завжди виходить по-справжньому чудово й від усієї душі. Кожна наша зустріч залишає у серці особливо теплий, змістовно наповнений простір, за що я дуже всім вдячна!

Ірина Душейко,

художній керівник Народної хорової капели "Дніпро"

КНУ імені Тараса Шевченка

 

Клуб «Співуча родина» готується до ювілею. Якщо вимірювати роками, то вийде просто кругла дата, творчими сезонами – нарахуємо трохи більше. Можна взяти за вимір українську пісню – тоді Клуб «Співуча родина», до якого приєднався свого часу ще й Клуб шанувальників романсу, не поступиться, а можливо, й переможе у номінації «носій національної культури». Хочеться підкреслити духовність і душевність двох жінок, що в п'ятимільйонній столиці змогли створити камерний осередок щирого спілкування однодумців. Галина Михайлівна Лактіонова й Любов Василівна Лавриненко не втомлюються шукати й підтримувати, плекати і пропагувати нові імена, яскраві таланти, запрошуючи для цього до Київського будинку вчителя своїх друзів, знайомих, владу і громаду. Зустрічі тут відзначаються духовною близькістю виконавців та глядачів. Усі на пісенно-поетичних засіданнях Клубів чують і розуміють одне одного, що в урбаністичному середовищі буває нечасто. А дві господині цих вечорів дуже добре знайомі з усіма виконавцями і багато знають про тих, хто приходить на глядацькі місця. І одна, й друга не люблять афішувати свою роботу, але піднімають на ноги всі столичні ЗМІ, щоб відкрити для киян нове ім'я молодого виконавця чи підтримати творчий талант ветерана сцени. Для мене особисто це великий дарунок долі – мати спокійне, затишне місце для спілкування і творчих зустрічей, огорнуте любов'ю до людей.

З щирою подякою та великою вдячністю,

Людмила Опанасенко,

заслужений журналіст України,

директор радіо «Голос Києва» КДРТРК.

 

Клуб «Співуча родина» має особливу притягальну силу для його прихильників тим, що: 1) об’єднує людей широкого кола інтересів, пов’язаних з духовною культурою, співочою природою нації, індивідуальними сердечними пов’язаннями й симпатіями; 2) веде багатовекторну культурну політику, яка охоплює широкі сфери життя громади (наприклад, в окремих виїзних зібраннях та програмах); 3) кожного разу має неповторний імпровізаційний характер (хоча програми й плануються). Тому повторити те чи те зібрання просто неможливо – це не концерт із чітким регламентом. І в тому є неповторний феномен «очікування дива».

Для мене ж особливо дорогі щорічні січневі Різдвяні зустрічі «У промінні Віфлеємської зірки», вечір «За куртиною часу», засідання «І золотої, й дорогої…», присвячене 200-річчю Т. Г. Шевченка, а окремо – знайомство й співпраця з багатьма талановитими співаками-аматорами і музичними колективами.

Сердечний уклін ініціаторам та керівництву Клубу «Співуча родина», які ще на початку історії незалежної України створили таке творчо-аматорське об’єднання.

Валентина Кузик,

кандидат мистецтвознавства,

лауреат премії імені Миколи Лисенка

 

Що для мене Співуча родина? Це частинка мого життя упродовж останніх 18 років. Це місце задоволення духовних та естетичних потреб. Це майдан, на якому знайомлюся з цікавими людьми, багатими душею і талантами, дім дружби, в якому збираються однодумці, куди приходиш як у своєрідний храм, бо залишаєш за його порогом повсякденні проблеми і занурюєшся у світ прекрасного. Це як медитація!

Тут гамую ностальгію за молодістю. Адже "Співуча родина" так нагадує клуб «Еврика», коли ми були молодими й такими само жадібними до прекрасного, доброго. Це щось дуже сімейне, інтимне для мене. Дім, де сторінки історії переплелися зі сторінками життя моєї родини. В стінах Будинку вчителя свого часу працював мій батько (Іван Миколайчук – член Центральної Ради). А в 2010-му "Співуча родина" подарувала незабутнє свято: влаштувала презентацію моєї книги «Еврика на все життя».

Оскільки не мала змоги відвідувати всі події, то здається, що сподобалися всі, на яких була. Запам'яталися зустрічі, коли вперше почали збирати анкети, коли на святі Віри, Надії і Любові було вручено премію «За прагнення до милосердя» Борису Литваку, голові правління Одеського благодійного фонду реабілітації інвалідів «Майбутнє». Тоді він сказав: «Є ще люди в Україні». (Так потім назвала серію своїх статей).

А ще – зустрічі з Анатолієм Матвійчуком, Ірен Роздобудько та Ігорем Жуком; полюбила творчість Сергія Мороза, Ігоря Якубовського, Ольги Богомолець, Володимира Самайди, пісенну лірику Галини Лактіонової. Мені подобається, що Ви запрошуєте великі хорові колективи. Це – супер!

І звичайно, неформальна частина – дружнє спілкування після офіційної. Всі стають такими натхненними, красномовними і щирими!..

Многая Вам літа! Так тримати! Обнімаю!

Лідія Корсун,

заслужений працівник культури України,

власний кореспондент американсько-українського часопису «Час і події» (Чикаго)

 

П’ять років поспіль я з друзями відвідую засідання «Співучої родини» та Клубу шанувальників романсу. Вони об’єднують, перш за все, однодумців – любителів музики, народних співів, проникливої і змістовної поезії. В тематичних концертах задіяні професійні й любительські колективи, заслужені митці й виконавці, які роблять перші творчі кроки. Ось і Дарницьким ветеранським народним колективам: танцювальному – «Сеньори» і співочому – «Чарівниці», а також Ладик Л. Д. пощастило привітати глядачів своїми творчими здобутками.

Хочеться відзначити високий культурний і професійний рівень програм, які виносяться на засідання клубів. Кожна ретельно спланована і насичена важливою інформацією, виховує бережне ставлення до національних творчих скарбів. Найбільше запам’ятались: «Людська душа – найкращий чорнозем», з розповіддю Лесі Білаш про творчість батька – композитора О. Білаша та виконанням його чудових пісень; «І золотої й дорогої…» – до 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка, з низкою прекрасних виконавців, від маленької співачки з Мар'янівки Олі Лобойко до сивочолого хору «Чумаки» (худ. керівник Василь Триліс). Особливе враження справив хор ім. Станіслава Павлюченка Київського національного університету культури і мистецтв (худ. керівник – Олена Скопцова). Надзвичайно красиві, чисті голоси студентів полонили піснями на вірші Т. Г. Шевченка. Коли вони заспівали «Реве та стогне Дніпр широкий», зал стоячи співав із ними…

Тож прийміть щирі вітання і вдячність за вашу плідну працю, за те, що даруєте людям радість і щастя. Многая літа!

Раїса Клименко,

голова клубу «Дарницькі берегині»

 

Для "серцем кучерявих" людей, які горнуться до "Співучої родини",

пісня це пароль до щирої дружби, любові до України, а ще прагнення до милосердя. Відомо кожному: "Скажи мені, хто твій друг, і я скажу хто ти". Усі ми, дзеркальчани, пишаємося тим, що багато років тому співучородинці залучили нас до своєї спільноти. Сподіваємося, що й надалі нас єднатиме міцна дружба.

Чистого голосу тобі, "Співуча родино", на довгі й щасливі літа!

Володимир Мостовий,

редактор-засновник тижневика "Дзеркало тижня"

 

"Співуча родина" для нас острів душевного тепла і затишку. Це унікальна територія у жорстко комерціалізованому світі, де можна дозволити собі певний творчий ідеалізм. Можна не думати про те, чи окупиться концерт, чи наповниться зал, чи буде задоволений продюсер. Так, ці моменти не можуть бути повністю відсутні, але господарі залу й керівники клубу настільки вміло, тонко і делікатно залишають всю цю прозаїчну частину справи за кадром, що нам, учасникам концертів, залишається абсолютно вільний, нічим не обмежений простір творчості.

Ми як родина пов'язані з Клубом упродовж усього нашого родинного життя майже п'ять років (а одна з "половинок” тут уже понад півтора десятиріччя). Сподіваємося, що й через наступні двадцять років зустрінемося разом, на нашій улюбленій сцені, в нашому родинному колі і з нашою чудовою публікою.

Ірен Роздобудько, Ігор Жук

 

Наше знайомство з Клубом «Співуча родина» відбулося два роки тому, коли Київський будинок вчителя люб’язно надав можливість Київському товариству литовської культури ім. Майроніса провести під своїм дахом спільне свято народних талантів Литви й України під назвою «Поєднались Німан із Дніпром». На нього спеціально приїхали з міста Друскінінкай самодіяльні митці – учні й учителі місцевої гімназії. Незабутнє враження залишив зимовий вечір у Молодіжній залі, яку учасники й гості зігрівали енергетикою танців та піснеспівів, взаємною приязню.

Нас єднає ще одне: хор нашого Товариства цього року теж святкує своє 20-річчя.

Vivat нашим колективам! Нових зустрічей і нових творчих успіхів!

Віргінія Хоружа,

голова Київського товариства

литовської культури ім. Майроніса

 

Коли згадую Клуб «Співуча родина», я відчуваю гарячу хвилю вдячності. Плідна співпраця з ним почалась навесні 2003 р. – тоді відбувся перший концерт нашого театру на сцені залу Будинку вчителя. То була незабутня подія. Так розпочався чарівний ланцюжок здобутків – спільні концерти в Києві й Глухові і нарешті, завдяки піклуванню Клубу відбувся запис нашого першого студійного альбому «Другу-менестрелю». Ми щиро вдячні «Співучій родині» за тепло, відкритість, відданість пісні. Бажаємо нових радісних десятиліть творчого життя, сповненого знахідок, знайомств і концертів. Ви – справжня багатоголоса родина, тож нехай Ваші голоси й надалі досягають злагодженого звучання!

Віктор Сироватський,

художній керівник театру поетичної пісні «La Chanson»

 

Моє знайомство з Клубом «Співуча родина» відбулося 2008 р. Відтоді й донині вражає все – від листівок-запрошень, які є витворами мистецтва, до дружньої, теплої атмосфери вечорів, самобутності авторів і виконавців (від дітей до представників «золотого віку»), широти тематичних напрямів творчих сезонів… З останніх подій запам’яталися виступи Ігоря Жука й Ірен Роздобудько, Нелі Франчук і Григорія Лук’яненка, хору ветеранів та його невтомного соліста Віктора Болтрика й багато інших.

Клубні зустрічі часом дивують і спантеличують, змушують усміхатись і сумувати, дарують надію й натхнення. Відчуваєш особливу внутрішню красу, щирість і вишуканість, притаманні авторам пісень і виконавцям. Своєю діяльністю Клуб підтверджує вислів Ніцше: «Без музики життя було б помилкою».

Творчих Вам знахідок, усілякої підтримки і процвітання!

Зі вдячністю,

Олена Аніщенко,

доктор педагогічних наук,

Інститут педагогічної освіти й освіти дорослих НАПН України

 

Для мене Клуби – це, по-перше, можливість зустрічатися, спілкуватись із творчими, небайдужими людьми, які хочуть змін у собі й довкола себе. Вони, може, випадково потратили на наші засідання, але щось їх "зачепило". По-друге, це можливість реалізації своїх задумів і знаходження однодумців. Клуб вчить спілкуватися, відшукувати компроміси і творити простір любові, реалізовувати ідеї – від СЛОВА до ДІЛА.

Любов Лавриненко,

кандидат технічних наук,

віце-президент Клубу шанувальників романсу

 

Першу у своєму житті відзнаку – «За прагнення до милосердя» я отримала у 2000 р. з рук Галини Михайлівни Лактіонової. Саме з того часу почався мій поступ на шляху професійного розвитку у сфері волонтерської діяльності та благодійництва. Нині Клуб «Співуча родина» для мене – своєрідний острівець справжності й щирості, романтизму та добра. На кожній зустрічі я поринаю у світ, де немає політиканства, а є віра в те, що разом можна змінити життя. І воно таки змінюється, і з роками Клуб знаходить все більше друзів. Для мене емоційний ресурс, отриманий у колі однодумців, та потужна енергія вкрай потрібні, адже у будні часто забуваєш, що справді важливе та справжнє…

Тетяна Журавель,

голова виконкому Всеукраїнського громадського центру «Волонтер»,

доцент Інституту людини Київського університету імені Бориса Грінченка

 

Кожна клубна зустріч – як ковток повітря, чистого, прозорого, що надихає і сповнює буття гармонією. Тут відпочиваєш душею, пишаєшся людьми, які дарують частинку себе – щиросердно, в любові. Закоханий в поезію дарує сповідь – свої потаємні рядки. Закоханий у спів втамовує нашу спрагу музикою. Що згадується найперше? Романси у виконанні Галини Михайлівни, Різдвяні хори, камерні музичні вечори. Все гріє душу. Усім уклінна дяка. Усім – подальших злетів, зігрітих любов'ю до творчості!

Ірина Єгорова –

прихильник цієї життєдайної ідеї та людей,

які втілюють її в життя

 

Без перебільшення можна стверджувати, що «Співуча родина» – це соціально-культурний феномен, явище суспільно-духовного життя. І пафос цього визначення не в гучних словах, а в тому значенні, яке набув Клуб за роки свого існування.

Моє знайомство зі «Співучою родиною» відбулося недавно. Невимушене, далеке від офіціозу спілкування дивовижних людей, поєднання інколи доволі еклектичних тем – та все це об’єднане надзвичайною якістю співучості. Співуча – співучасна – саме так відкривається для мене значення цього Клубу. Саме співучасність у житті об’єднує велику родину учасників концертних програм, організаторів та глядачів.

Зоя Гаркавенко,

кандидат психологічних наук,

старший науковий співробітник Українського НМЦ

практичної психології і соціальної роботи НАПН України

 

Той, хто хоча б кілька разів був присутній на засіданнях Клубу «Співуча родина» та для кого поняття «духовність», «щирість», «добро» й «інтелігентність» не просто слова, чекає з нетерпінням на чергову зустріч з мистецтвом, що йде від самого серця! Бо нині є велика потреба хоч інколи опинитися в колі людей із відкритими усмішками та безкорисливими думками. Для членів та гостей Клубу його засідання – це ковток чистої води та свіжого повітря. Коли їх немає – задихаєшся, бо без цього жити вже НЕМОЖЛИВО!

Впевнений, що 20 років життя «Співучої родини» – це не тільки творча перемога, а й людський і громадсько-патріотичний подвиг фундаторів і активу клубу.

З побажанням нових творчих здобутків, терпіння та сил,

Микола Подрезан,

громадський діяч,

лауреат премії «За прагнення до милосердя»

 

Серед гомону столиці «Співуча родина» є моїм острівцем духовності й затишку. Тут я поринаю в обійми романсу, оперних партій, народних та сучасних українських пісень, захоплююсь влучним словом. Тут відкидаю все зайве, залишаю турботи за порогом, немов губка, вбираю нові знання, мелодії. І не повірите – підспівую, виспівую на різні голоси, хоча зазвичай собі цього не дозволяю. Та коли серце вибиває такт, пісня сама лине з грудей… А ще приводжу з собою студентів, і в них під час виступів гостей Клубу сяють очі, бо хоча б скільки нас годували поп-культурою, ми завжди повертатимемось до витоків справжнього мистецтва. Хотілося б, щоб і надалі люди користувалися такими можливостями для саморозвитку й хоча б зрідка дарували собі кілька емоційно та інформаційно насичених безкоштовних, але безцінних годин зі «Співучою родиною». Доки існуватимуть такі клуби – щирі, некомерційні, доки є такі особистості, доти житиме наша духовність і культура!

Ольга Безпалько,

директор Інституту людини

Київського університету імені Бориса Грінченка

 

«Співуча родина», з якою я знайома з 1994 р., для мене – джерело духовності, чистоти, милосердя. Це – повернення до справжніх, вічних цінностей. Захоплення і подивування такими талановитими і самобутніми людьми. Емоційна наснага, поштовх до розвитку. Зразок істинної соціальної педагогіки – педагогіки виховання та розвитку суспільства.

Маю честь бути однією з перших лауреатів благодійної премії «За прагнення до милосердя». До цього часу пам'ятаю і бережу почуття, які в мені сколихнуло її вручення.

Наталя Зимівель,

кандидат педагогічних наук,

доцент Дніпропетровського національного університету

 

Все хорошее хранится в сердце. А для меня "Спiвуча родина" – это талантливые друзья, неожиданные и приятные встречи, дальние и недальние путешествия, концерты, которые скорее напоминают задушевные беседы, разговоры в кругу близких людей у походного костра. Это улыбки моих детей, приобщенных к песне. А еще это атмосфера доверия и сопереживания. Поэтому все это я всегда храню в сердце. И сейчас, когда прошло столько лет, я аккуратно сбиваю патину времени с дорогих воспоминаний и верю, что много хорошего еще впереди, еще будут сбываться чудеса, еще не раз случится радость.

Владимир Каденко

 

«Співуча родина» – насправді унікальне соціальне явище. За 20 років виникли та зникли сила-силенна різних партій, ініціатив та рухів, незважаючи на фінансову, політичну та медійну підтримку. А «Співуча родина» суто на громадських засадах долає неабиякі незгоди нашого часу завдяки ентузіастам, які прагнуть зустрічей зі справжньою культурою, а не галасом шоу-бізнесу.

Сцена «Співучої родини» теж унікальна. На неї може вийти і добре знаний виконавець, і дитина, яка робить тільки перші сценічні кроки. Унікальна і тематика – від російського класичного романсу та українських народних пісень до японської музики, від «Сяйва троянди» до «Бітлз». Все це робить Клуб справжнім виявом народної творчості з дуже широкою палітрою і з вишуканим смаком.

Зі «Співучою родиною» я познайомився років 5-6 тому як глядач. Потім залучився і в творчий процес, підтримуючи організаторів клубу репертуарними пропозиціями, ідеями, фотоматеріалами. А в листопаді 2013 року вже був продюсером, автором сценарію, режисером, ведучим і навіть виконавцем на вечорі, присвяченому пам’яті Джона Леннона.

Сергій Радченко, економiст-мiжнародник, голова "Beatles Club Черкаси"

 

Встреча с Клубом «Співуча родина» – самая важная, самая главная в моей жизни. Именно благодаря ей я получила возможность выйти на сцену концертного зала «Россия» и участвовать в концерте вместе с прославленными исполнителями. А потом несколько раз выступала в Киеве, благодаря поддержке еженедельника «Зеркало недели» вышел мой первый аудиоальбом «Осенний свет». Тому, что я до сих пор пою, имею своих зрителей, во многом обязана «Співучій родині», которой всегда буду благодарна.

Лариса Козлова, Одесса

 

Разом зі свободою слова я записав би в демократичну конституцію статтю про свободу співучого слова – найважливішого, бо, співаючи разом, ми вільні і єдині. Як на мене, «Співуча родина» – це просто скромна назва вільної і єдиної нації.

Мирон Петровський

 

Мозаїка як мистецький витвір має ту чудову особливість, що її краса й довершеність визначається не лише яскравими камінчиками. Загальне враження й естетичний вплив формують усі без винятку її компоненти – навіть, здавалося б, непримітні на перший погляд, але надзвичайно важливі для втілення загальної ідеї.

"Співуча родина" – саме така "мозаїка", в якій кожен знаходить своє місце, отримує можливість реалізувати свої здібності й прагнення. І разом із тим – вкладаючи в загальну справу хай і невеличке своє, долучається до здобутків інших, збагачується спільними досягненнями, стає кращим і цікавішим. Президент Клубу, активісти, визнані митці й початківці, постійні глядачі, загальний улюбленець звукорежисер Ігор – разом ми складаємо довершене коло, в якому (кожен по-своєму) всі талановиті й тому щедрі на взаємну повагу й здатні творити унікальне суспільне явище – Клуб "Співуча родина". Слава всім нам!

Сергій Цушко, один із Вас

Нагору